Електрокардіографі́я (скорочено ЕКГ) — метод графічної реєстрації електричних явищ, які виникають
у серцевому м'язі під час його діяльності, з поверхні тіла. Криву, яка відображає електричну
активність серця, називають електрокардіограмою (ЕКГ). Таким чином, ЕКГ — це запис коливань
різниці потенціалів, які виникають у серці під час його збудження.
- ЕКГ проводиться на Електрокардіографі ELI 230, який має 12 каналів налаштування окремо для
кожної вікової категорії і статі, це робить діагностику максимально точною і виключає
ймовірність «людського фактору».
- ЕКГ займає 5-10 хвилин, під час яких кардіологічні імпульси перетворюються на хвилясту
лінію, що друкується на спеціальному папері чи виникає на моніторі комп’ютера.
- Безпосередньо перед початком процедури не можна робити фізичні вправи.
- Не рекомендується пити холодну воду, каву, міцний чай та енергетичні напої.
- Пацієнт лягає на кушетку, оголює необхідні ділянки тіла (руки, ноги, груди, до яких
кріпиться близько 10 датчиків), до яких прикріпляються електроди.
- Під час запису електрокардіограми пацієнт повинен зберігати спокій та не рухатися.
- Оцінюють регулярність серцевих скорочень;
- Підраховують число серцевих скорочень;
- Оцінюють характеристики зубця Р, (виявляють джерела ритму, наявність, форму, послідовність
виникнення по відношенню до QRS-комплексу);
- Аналізують форму і ширину QRS-комплексів, ставлення зубців комплексу по відношенню один до
одного: параметри сегмента RSТ і зубця Т, інтервалу Q – Т;
- Визначають положення електричної осі серця.

Вважається, що кардіограму роблять після серцевого нападу чи інфаркту міокарда. Проте, це
обстеження необхідно робити вже тоді, коли є наступні ознаки:
- Відчуття пришвидшеного серцебиття;
- Задишка при фізичних навантаженнях, ходьбі;
- Болі за грудиною;
- Артеріальна гіпертензія.
- Частоту та регулярність серцевих скорочень (для діагностики аритмії).
- Помітити гостре чи хронічне ушкодження міокарда, що дасть змогу попередити інфаркт міокарда
та ішемічні хвороби серця.
- Виявити порушення обміну калію, кальцію, магнію та інших електролітів.
- Розпізнати блокаду серця – порушення внутрішньосерцевої провідності.
- Зробити висновки про несерцеві захворювання, наприклад, розпізнати тромбоемболію легеневої
артерії.
- Діагностувати гостру серцеву патологію за допомогою кардіофону.
- аритмію;
- пошкодження серцевого м’яза;
- зміни рівня натрію та калію в крові;
- вроджений порок серця;
- кардіоміопатію;
- міокардит;
- серцевий напад (як поточний, так і той, що був у минулому);
- погане кровопостачання серцевої артерії;
- фібриляцію передсердь;
- серцеву недостатність;
- тахікардію;
- синдром слабкості синусового вузла.
Прочитати кардіограму серця та визначити на ній грубі порушення, що загрожують життю
людини, без проблем може будь-який практикуючий лікар. Розгорнутий висновок повинен робити
кардіолог або лікар функціональної діагностики, оскільки часто зустрічається складна
патологія провідності та інші стани, що вимагають специфічних знань та чималого практичного
досвіду.